На луг і в ліс, в міста і в села

Прийшла до нас зима весела!

Розвага є для дітвори —

Летіти на санках з гори,

І на веселих ковзанах

Ковзатись можна на катках.

На лижах можна покататись,

Та й на ногах з гори промчатись,

І сніжки можна поліпити

Або сніговита зробити!

Хоч і холодна в нас зима,

Та суму зовсім в ній нема.

Всім весело і є забава.

Буває, що зима лукава.

За носа вхопить чи за вухо,

То випускає завірюху,

А то хурделицю пускає,

Метелицею всіх лякає.

А то буває просто ніжна,

Блискуча, гарна й білосніжна.

А ще буває чарівна,

Бо робить чудеса вона:

Засклить всі ріки і ставочки,

Поробить скрізь міцні місточки,

І можна по річках ходити

Та так, що й ніг не замочити.

Ще може в іній світ вдягнути.

Краса така, що й не збагнути.

Так гарно, як у казці всюди!

Тоді дивуються всі люди.

Ото зима! Ото красива!

Чарівна, біла і вродлива.

Зима холодною буває,

Та й що казати, кожен знає!

І в пору цю, як дні холодні,

Усі пташки такі голодні...

Щоб зиму сніжну пережити,

Пташок потрібно підкормити!

Щоб їх минули дні печальні,

Зробили ви пташкам їдальні.

І, навіть, як мете пороша,

Зима нам все одно хороша!

                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                           Обрядовий календар зими                                                         Народні свята та пов’язана з ними обрядовість сягають своїм корінням найдавніших, первісних , язичницьких часів та поєднують в собі раціонально-практичний досвід та магічно-релігійні уявлення наших предків. Православна церква змушена була визнати існуючу систему традиційних землеробських свят та наповнила їх новим, релігійним змістом. Календарні свята узгоджуються з річним літургійним циклом, хоча в основі своїй мають трудовий сільськогосподарський календар. Річний святковий цикл поділяється на зимовий, весняний, літній та осінній. Хоч, чіткого розмежування з та пов’язаний з ритуалами і прикметами, що пов’язують пори року між собою. Святковий стіл,сімейна та господарська магія, передбачення майбутнього та вшанування предків є обов’язковим елементом  святкової обрядовості українців.  В радянські часи  традиційні обрядові дійства стали вважатись пережитками та явищами ворожими соціалізму. Найбільш стійкими виявились звичаї, що втратили тісний зв’язок з релігією та трансформувались у явища народного мистецтва та святкових розваг.  Давайте поговоримо про зимовий цикл народного обрядового календаря. Взимку свято- майже щодня, недаром кажуть «зима прийшла - празників принесла». Починається зимовий обрядовий цикл зі свята Введення у храм Пресвятої Богородиці, « коли вводиться літо у зиму», як казали наші предки. А православна церква пов’язує цей день з тим як трирічну дівчинку Марію, майбутню Богородицю привели на виховання у храм божий, де вона залишилась до повноліття, яке у іудеїв, в ті часи, для дівчаток наставало в 14 років. В хліборобському розумінні з цього дня починає спочивати земля, і її не можна тривожити аж до Благовіщення. Цей день віщує яким буде наступний рік- дощовим чи посушливим, урожайним чи не дуже.  Обряди зимового циклу пов’язані з очікуванням весни та з давніми міфами про народження Всесвіту. В ньому чітко відслідковується двокомпонентна структура давньої обрядовості: зустріч-проводи. Саме зустріччю предків на Свят-вечір  розпочинається найважливіша частина зимового обрядового циклу - різдвяні святки, котрі закінчувалися проводами на Водохреща. В давні, дохристиянські часи цей період пов’язували з народженням нового Сонця. Обрядовими дійствами, якими багатий цей період, намагались забезпечити достаток, щастя, здоров’я,  вшановували покійних предків. В цей період співали ритуальних пісень з побажаннями – колядок та щедрівок. Саме колядки та щедрівки є однією з рис притаманних лише українській культурі, і об’єднують всіх українців від Донщини до Закарпаття.  Наступне визначне свято зимового обрядового циклу- Водохреща.Ввважалося, що в цей день вода у водоймах набуває цілющих властивостей  і зберігає їх протягом року, лікуючи тілесні й духовні хвороби. В цей день у всіх містах і селах, де є церкви, святять воду. Віддавна в народі освячену на Водохреще воду вважають своєрідним спасінням від багатьох недуг. Її дають пити тяжкохворим, нею освячують храми, домівки і тварин. До Водохреща жінки намагалися не полоскати у воді білизни, бо «там чорти сидять і можуть вчепитися». Натомість дівчата у посвячену воду клали калину чи коралі і вмивалися, аби щоки були рум'яними. Загалом до Водохрещ протягом всіх свят жінки не ходили по воду, це мали робити лише чоловіки.  А завершувався умовний зимовий святковий цикл, за сучасним церковним календарем днем Петра Вериги. За яким , згідно до народних повірй визначали коли настане весна та яким буде літо.